Після спільної молитви в намвренні за ювілята, Владика Кир Володимир Війтишин виголосив привітальну промову, яка була сконцентрована на діяльності о. міт Івана і подякував отцю за ревну працю в служінні Церкві та людям, яка починалася в нелегкі часи гоніння УГКЦ. Також з привітальним словом звернувся до ювілята і всіх вірних парохії Св. Параскевії Владика Кир Миколай Сімкайло і Владика Кир Василь Семенюк. Владики говорили про час підпілля, про тяжке минуле, яке об’єднувало всіх душпастирів в той час і дало великий результат – Воскресіння Церкви. Душпастирська праця в підпіллі призвела до сильного скріплення віри мирян УГКЦ. Владики побажали ювілятові міцного здоров’я для продовження ревної душпастирської праці. Було зачитано привітання від міського голови п. Віктора Анушкевичуса, який бувши в відрядженні не міг бути присутнім. Натупні вітання і продовження святкування відбулося в новому катихитичному центрі, коло Церкви, де розпочалася концертна програма з нагоди ювілею в якій взяли участь творчі колективи мікрорайону Опришівці.
Давайте не надовго повернемося в 1956 рік, коли в селі Терновиця, Тисменицького району, Івано-Франківської області народився отець Іван. Нелегкі то були часи, часи підпілля і гоніння Української Греко-Католицької Церкви, але не зважаючи на переслідування НКДБ батьки охрестили свою дитину і виховали в доброму християнському дусі. Родина Репелів на свому віці перенесла чимало труднощів, але найбільших терпінь родина зазнала від тоталітарної політики Радянської влади. Перший інцендент відбувся ще до народження отця, коли родина була переселена з рідних Лемківських земель в 1946 році. Були то перші переселення, які в подальшому отримали назву „Операція Вісла”, коли людей насильно виганяли з рідних домівок і ешелонами відправляли на зовсім чужу землю, де не було ніяких умов для проживання, а люди залишили все своє майно і взяли лише те, що встигли вхопити в руки. Так одного дня з рідного села Ростока Велика Новосончівського повіту, що на Лемківщині (Сучасна територія Польщі), була виселена родина Репелів. Наступні труднощі розпочалися в часи тотального переслідування УГКЦ, коли родина, мирянським служінням вірно допомагала Церкві. Часто, вже тут, на Івано-Франківщині, в селі Терновиця, в незамітній хатині зупинялися для підпільного служіння Літургії Єпископ Кир Павло Василик, Кир Софрон Дмитерко, а також священики: Микола і Григорій Сімкайли, Микола Волосянко і інші вірні душпастирі, від яких, будучи маленьким хлопчиком, отець Іван слухав Божої науки. Перше Слово Боже, перші молитви, отець почув і навчився від своєї матусі, яка незважаючи нінаякі труднощі, виховувала свою дитину в доброму християнському дусі.
Після закінчення школи, отець Іван вступив до Коломийського медичного училища в 1971 році, для здобуття професійної освіти – фармацевта, яке закінчив успішно. Перебуваючи в Коломиї на навчанні, паралельно-підпільно здобував ще й духовну освіту, якої навчався теоретично-практично з життя покійного Кир Павла Василика. Вже в 1974 році молодого юнака – Івана, призвали до служіння в лави Радянської армії. На добре служіння і щасливе повернення хлопця благословив Єпископ Кир Павло Василик.
Повернувшись з війська мужнім хлопцем, отець Іван, відчувши покликання Боже, вирішив стати воїном Христовим. Продовжуючи здобувати духовну освіту після армії, в с. Микуличин, отримав піддияконські свячення з рук Кир Павла Василика, а вже 21 грудня, на свято Непорочного Зачаття Богородиці, 1984 році прийняв дияконські і єрейські свячення разом з о. Йосифом Холодом, ЧСВВ. Церква була ще в підпіллі, тому отець мусив працювати за своєю спеціальністю – аптекаром і підпільно душпастирювати. На той час обслуговував підпільні монастирі сестер Служебниць, Мироносиць, Василіянок в містах Городенка і Івано-Франківськ, а також з 1987 року опікувався парохією в с. Старі Кути, Івано-Франківської області.
Після виходу УГКЦ з підпілля в 1989 році в м. Коломия, офіційно співслужив Літургію, яку очолив Кир Софрон Дмитерко. Коли мученики Церкви відстояли визнання УГКЦ, з вересня 1989 року по січень 1990 рік виконував обов’язки пароха в Церкві Св. Параскевії, що в місті Івано-Франківську в мікрорайоні Опришівці, а також духовно обслуговував християнську спільноту в с. Маріямпіль, Галицького Району, Івано-Франківської області.
Будучи добрим священиком, отець Іван, з 1990-1991 р.р. продовжив свої богословські студії в Римі на Східному інституті за спеціалізацією – Літургіка. Після повернення з Риму продовжив душпастирське служіння в Опришівцях і в рідному селі Терновиця в Церкві Покрови Богородиці. За ревну працю в 1996 році отця Івана нагородили Нагрудним Хрестом з прекрасами, а в 1997 році призначили Митрофорним Протопресфітером
Великих матеріальних втрат зазнала наша Церква після тоталітарного режиму Радянської Влади, зруйновані храми, переобладнані монастирі і духовна семінарія, все потребувало нового народження, реставрації, відвоювання в держави. Саме цими справами займалася Церковна ієрархія в час Воскресіння Церкви. В 2000 році Правлячий Архиєрей Івано-Франківської Єпархії Кир Софрон Мудрий призначив отця Івана, економом Івано-Франіквської Єпархії і нагородив золотою медаллю за ревне душпастирювання в часи підпілля УГКЦ. Це призначення не було легким, адже ж на той час почались ремонти в Івано-Франківській Духовній Семінарії, приміщення якої не повернули, а замінили приміщенням колишньої Партійної школи, що по вулиці Панфіловців, тепер вулиця Василіянок, також розпочалося будівництво Церкви Різдва ГНІХ при Єпископській резиденції, за що отримав подяку і срібну медаль за ревну працю і побудову Церкви.
Будучи економом Єпархії, отець вірно служив на парохії Св. Параскевії, де 2002 р.Б. розпочав будівництво катихитичного центру. Центр розпочав свою роботу ще в 2005 р.Б., але будівництво завершилось в 2006 р.Б.
Таке вірне служіння привело о. міт. Івана до нового виконання душ пастирських дій. В 2005 р. Б. Архиєрей Кир Володимир Війтишин, Єпарх Івано-Фрагнківський призначив отця деканом Івано-Франківським. На даний момент будучи парохом Церкви Св. Параскевії, отець Іван подає добрий приклад в ревному служінні, маючи отця-сотрудника – Тараса Огара і отця-практиканта – Бабія Руслана. Виконуючи обов’язки декана Івано-Франківського, опікується над Церквами деканату, здійснює візитації на парохії. В ревній праці готується до святкування відзначення 100-річного Ювілею Церкви Св. Параскевії – в 2008 році.
Добрий приклад в духовному вишколі, отець подає семінаристам, які в наш час мають всі можливості, умови для навчання, щоб в майбутньому бути гідними і вірними воїнами Христовими. Пригадуються вагомі пастирські послання Митрополита Андрея Шептицького в яких говориться: “Треба таких людей, які в данім випадку зуміли б трудитися, як Апостоли: в голоді, холоді вдоволені чим-небудь, готові роками жити тим, що Бог з дня на день дасть, хоча б це був шматок хліба; скитатися з місця на місце, не мати не раз і даху над головою, зносити всякого роду переслідування, наклепи, труднощі; жити лиш для одної мети, щоб людей до Бога навертати. Таких потрібно нам людей, які б відреклися самих себе, взяли хрест Христовий на рамена і рішилися жити таким життям, яким жив Христос і яким жили Апостоли, та й були готові вмирати тією смертю, якою помер Христос і якою вмерли Апостоли. ”
Трухан Юрій – студент 7-го курсу ІФДС
|